Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну… запалю обгорілу свічу,

Помічаю: не замки-твердині, не храми -

Скам’янілий чорнозем - потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях,

З долини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивлюсь: Вкраїна ХХ століття

І не рік, а криваве клеймо «33».

                                                   ( С. Олійникова «Стіни плачу»).