15 жовтня 2014 року виповнилося 200 років з дня народження Михайла Юрійовича Лермонтова  – видатного російського поета, прозаїка, драматурга. Однак у пам’яті кожного він залишився молодим 26-річним митцем. Неповторність його особистості й сьогодні надихає багатьох: поетів, читачів, дослідників.Феномен цього таланту залишається загадкою…

Шевченко і Лермонтов: «Два генії однієї епохи»

1. 1814 рік ознаменувався тим, що явив світові двох геніальних слов’янських поетів-патріотів – українця Тараса Шевченка та росіянина Михайла Лермонтова. Різними шляхами прийшли вони в літературу, по-різному склалися їхні долі, але обидва стали відважними речниками своєї епохи, своїх народів.
2. Совістю і гордістю слов’ян називають Михайла Лермонтова і Тараса Шевченка в Російському центрі науки і культури в Києві, де відкрилась виставка гравюр середини XIX століття «Україна – Росія. Два генії», присвячену 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка та Михайла Лермонтова. Назвавши їх перш за все слов’янськими поетами. На них зображені міста, якими ходили поети: Київ, Нижній Новгород, Москва і Санкт-Петербург, портрети сучасників й ілюстрації до творів.
3. «Народились в один рік і одній країні, обоє рано втратили батьків, обоє жили у сільській місцевості і з дитинства ввібрали в себе красу природи. Дуже рано в обох з’явились художні здібності. Якщо Шевченко безпосередньо був учнем Брюллова, то Лермонтов опосередковано, але теж був «брюлловцем», хоч і займався живописом вдома. Після 1925 року після жорсткого загострення «миколаївського режиму» спричинило до того, що свої зрілі роки і Шевченко, і Лермонтов прожили на чужині», – порівнює російський колекціонер Володимир Бєліков.

З усіх російських поетів, Шевченко справді цінував саме Лермонтова, проте їх об’єднувало не те, що вони народились в один рік чи мали талант до живопису, апелює історик, культуролог і один з учасників ініціативної групи «Першого грудня» Вадим Скуратівський, а те, що вони від усієї душі ненавиділи ту державу, спадкоємцем якої є сучасна Росія.

1. Обидва поети тонко відчували красу природи, гармонію щоденного побуту й відтворили їх у лірично-музичних шедеврах «Садок вишневий коло хати» та «Когда волнуется желтеющая нива». Як з’ясували літературознавці, Лермонтов знав українську мову, відвідував Україну і свої враження відтворив у вірші, присвяченому Марії Щербатовій – єдиній жінці, яка по-справжньому любила поета.

Не підлягає сумніву, що коли б життя Лермонтова не обірвала безглузда дуель, його подальша творча доля безперечно зазнала б впливу Т.Шевченка – дійсно народного поета.